Шістка воронів

Наші діти не тільки читають книги, але ще й рекламують їх ... (Рогаль Валентин, 6 клас)

Мене звати Валентин. Мені дванадцять років. Моя мама хотіла, щоб я був розумний, тому з дитинства читала мені різноманітні книжки. Коли я підріс, мені стало цікаво як грають на саксофоні. І я почав займатися з викладачем музикою. Потім я пішов на судномоделювання, а також на годзю-рю. Годзю-рю – це один з видів карате. Але для мене завжди була радість, коли я приходив додому, затишно вмощувався в кріслі і починав читати книжку. Зазвичай я читаю в жанрі фентезі або детектив. Вони цікаві тим, що тримають тебе в невідомості, напрузі, очікуванні, зацікавленості. Ось наприклад мій улюблений детектив Астрід Ліндгрен «Кале Детектива». А найулюбленіше фентезі «Бартімеус: Амулет Самарканда» Джонатана Страуда.

Я не сказав би, що є шанувальником  фентезі. Але рецензії на книгу «Шістка воронів так часто потрапляли на очі, що не залишили  мені вибору, а ще й зацікавила особистість  авторки. Лі Бардуго – авторка трилогії  про орден Гриша, що стала бестселером  The New York Times.     Народилась в Єрусалимі,  виросла в  Лос-Анжелесі. Закінчила Йєльський університет.  Займалась рекламою, журналістикою, візажем  та спецєфектами. Нині живе й пише в  Голівуді, де іноді можна почути виступи її гурту.    Нічого не очікував від книги,  хоча все кругом так нахвалювали, але у мене вічно  якесь неприйняття надмірно популярних книг,  скільки вже було розчарувань. А тут прям так  захопив сюжет і персонажі, що,  як то кажуть, читав кожну вільну хвилинку.   Роман «Шістка воронів» - вигаданий,  елегантно закручений шедевр, що заволодіває  увагою і не відпускає від початку, аж до самого кінця.  Одна з таких рідких книжок, яку неможливо  відкласти: очі прикипають до сторінок, а мозок  напружено намагається вгадати, що ж далі… В вигаданому автором світі  є кілька     сусідніх держав, які між собою ворогують  з тієї чи іншої причини, але найголовніша - Гриша.  Гриши - це люди, що володіють магічними здібностями,  і когось радує їх існування, для когось воно  протиприродньо. Але суть одна, та людина,  яка управляє Гришем, має велику владу.     Справа  в тому, що один вчений винайшов  спосіб посилити здібності Гриш, і тепер цього  вченого тримають під замком в одній з країн.  Країни-сусіди, звичайно, незадоволені, і з планом  викрадення цього винахідника відправляють  Шістку воронів - групу з злодюжок і шулерів,    що називається, з самих низів.  Всі вони ще молоді, але дуже талановиті і  встигли вже відзначитися на своєму терені.  Словом, на персонажах вся книга і тримається –  дуже цікаві характери, якось навіть забуваєш, що  це ж тільки підлітки, але вони всі просто геніальні,  хитрі, спритні, але при тому один за одного горою.     А чого вартий їх ватажок кримінальний  геній Каз Бреккер – людина, яка завжди все  продумує і прораховує на декілька кроків вперед.  Але і його помічники не відстають:  Жертва, спрагла до помсти;  Стрілець, що не відмовиться від парі; Дрюкселе,  мисливець за відьмами;    Шпигунка, звана як Мара  Серцетлумачниця, котра вижила в нетрях  завдяки власним чарам; Крамарик, що  розуміється на вибухівці. Полюбилась мені ця  компашка  найзатятіших, спритних, сміливихі,  яким по суті втрачати нічого. Вони це все  що є у них, вони стали своєрідною сім'єю,  і зібрав їх усіх Кеттердам.    Туди стікаються всі в  пошуках кращого життя, щоб нажитися на інших,  поки вони самі не стануть чиїми то жертвами.  До кінця не вірив, що Казу і його команді  вдасться знайти людину на самому об'єкті,  що охороняється на острові.    Але після стількох зусиль їм все ж  все вдалося. Захопив сюжет - суцільний екшн,  несподівані повороти, таємниці, здогадки,  інтриги, небезпеки підстерігають на кожному кроці.  Хто друг, хто ворог відразу і не розбереш. Офіційним прикриттям для нездійсненної, на загальну  думку, місії, була спрага наживи. Чималі бариші,  очікувані в якості нагороди за успішно проведену  операцію,    передбачалося пустити на багато  чого іншого.  Переважно, на «поквитатися з  тими, хто завдав незагойні душевні рани».  Адже незважаючи на юний вік (наймолодшому  «ворону» всього шістнадцять років, найстаршому –  аж вісімнадцять), кожен з міні банди серйозно  покалічені долею. Але гроші – це для відводу  цинічних очей, включаючи власні.    Діти самі майже вірять у власну жадібність,  мстивість і жорстокість. На мій же погляд,  єдине, що погнало більшість з них в дорогу і тримало  разом, не дозволяючи зрадити, відступити, передумати –  любов. Подорож з ризиком для життя виявилося  для них єдиним прийнятним приводом бути разом.  Тим більше вони так вдало розбиваються на пари.  Тіні минулого заважають юним закоханим    наблизитися один до одного і квест –  їх остання примарна надія подолати всі розбіжності,  вписатися в подальші плани один одного, пробачити  зраду, виправити помилки. Просунуться вони  не сильно далеко.  Учасники останньої, за часом створення, пари  ще навіть самі не усвідомили своїх почуттів,  але їх дії і думки говорять самі за себе.    Незважаючи на хитромудрість малюнка  зближення і труднощі в розгоні тіней, хлопці на  вірному шляху. Гроші не допоможуть їм повернути,  все що вони втратили. Хоча помста - потужний  стимул і невичерпне джерело сил для досягнення мети,  вона не заповнить порожнечі в душі, що утворилася  через втрату чогось (або когось) дуже цінного,  а любов може.    Читається книга легко, іноді навіть із  задоволенням. Радує фінал, тому що викликає бажання дізнатися, що далі буде з шісткою воронів. Вони - славні підлітки. Майже як котяткі. Милі, навіть якщо  шиплять і випускають кігті. Казкова команда –  мабудь єдине, що залишилось між світом  і його руйнацією, - якщо вони звісно не повбивають  одне одного раніше дорогою до мети.   Сам Каз Бреккер чимось схожий на авторку  роману. «Я хворію на дегенеративне захворювання, яке зветься «остеонекроз», - говорить Лі Бардуго. По суті це слово перекладається як «смерть кісток». Звучить дещо готично і романтично , але насправді означає, що  кожен мій крок сповнений болю і що часом,  щоб ходити, мені потрібен ціпок. Я не випадково  вирішила створити головного героя,    котрий страждає на схожі симптоми, і  часто відчуваю, як ми з Казом разом кульгаємо цим шляхом. Нам би не вдалося дістатися до «Кінця» без значної кількості людей. Історія, в якій розповідається як невелика компанія "покидьків" пускається в важку й небезпечну подорож, щоб зробити неможливе, мені просто не може не сподобатися. Такі книги я завжди читаю  з великим задоволенням, стежу за    розвитком відносин між персонажами,  намагаюся зрозуміти, що тримає цих людей разом і які у кожного мотиви бути саме зараз і саме тут. І коли ця компанія стикається зі смертельними ворогами або використовує можливості кожного, щоб зробити неможливе, історія стає тільки цікавіше. Можливо любов до такого роду пригод родом з мого дитинства, коли збившись в гомінку зграйку дворових хлопців ми придумували собі війну з драконами,    що живуть за гаражами або відправлялися  на пошук скарбів - за яблуками в сусідський сад.  І в "Six of Crows" всіх цих улюблених мною складових  більш ніж достатньо. Такі історії хочеться ковтати цілими - так щоб знайшлося пару вільних днів, коли можна ні на що більше не відволікатися. Всі персонажі з шістки просто на диво - у кожного є що сказати, у кожного є якась своя фірмова здатність  і ти мимоволі знову ж повертаєшся    в дитинство, коли ролі таких героїв ділили  між собою і прагнули бути на них схожими. Інтересу  додає і той факт, що думки членів команди на рахунок успіху в виконанні місії занадто розходяться. Усередині невеликої групи починають зароджуватися свої коаліцій. Додатково зазначу, що мені сподобалося як викладена сама історія. Вона не дуже добре сприймається  в самому початку, коли відразу з'являється  багато людей, стрілянина,    якісь розбірки між бандами. Але поступово  ти занурюєшся в цей ритм, коли кожен з персонажів розповідає тобі свій шматочок загальної історії, додатково розкриваючи події зі свого минулого. Як тільки вдалося зрозуміти і запам'ятати хто є хто і як вони між собою пов'язані - все пішло ще краще. Давно у мене не було такого відчуття, коли ти просто занурюєшся в пригоди і весь наповнюєшся негайним бажанням дізнатися,  що ж там буде далі з цими героями.   І на останок: вичитувати цю книжку  хотілося під звуки музики, і час від часу звучали  «Блек Кіз», «Клеш» і «Піксі». Я дуже раджу  почитати книгу, якщо шукаєте гарне  підліткове фентезі.